Немов птахи - KARTA SVITU (офіційне музичне відео та текст пісні)
загальна оцінка:
rat60
Виконавець: KARTA SVITU
Немов птахи
<1:>
Це була пізня вечірня година,
Останній вагон столичного метро,
Аліна їхала з закритими очима
Місто Вашингтон… Заходить Дмитро.
Ніхто з них так не знайомився до цього,
Але у душі промайнуло відчуття –
Можливо, це шанс для неї і для нього
З чистого аркушу почати життя?!
Він зрадів, що був в окулярах темних
І хоч не годиться так серед людей
Міг надивитися в тунелях підземних
На її красу волосся та очей.
Вона ж зраділа, що одразу була сонна –
До сплячої людини претензії які!?
Могла крізь приглушене світло у вагоні
Роздивитися навіть його пальці на руці.
<приспів:>
Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку,
А навесні повертаємось в свою домівку.
Пролетимо суходоли, моря і пустелі
І знову в метро, і знову в тунелі.
<2:>
І все їй говорило у думках глибинних:
Це ж він! У нього навіть футболка Coldplay!
Та хіба личить так молодій дівчині
Чіплятися до незнайомих людей!?
А раптом потім він буде ображати?!
А раптом у нього голос не такий?!
Та й через одну Аліні вставати
І підійматися до американських мрій.
В цю ж мить і хлопець вирішував серйозно:
Мабуть, не варто знайомитись в підземці,
Менталітет інакший тут має кожен
Та й що спільного може бути в іноземців?!
Тож він поїхав дивитися огляд футболу,
Вона – на вечірню зміну у бістро.
Так і не дізналися вони ніколи
Що її звали Аліна, а його звали Дмитро…
<приспів:>
Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку,
А навесні повертаємось в свою домівку.
Пролетимо суходоли, моря і пустелі
І знову в метро, і знову в тунелі.
Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку
А навесні повертаємось в свою домівку
Пролетимо суходоли, моря і пустелі,
Ми вийдем з метро, ми вийдем з тунелю.
Ми вийдем з тунелю,
Ми вийдем з тунелю,
Ми вийдем з тунелю,
Ми вийдем з тунелю!
* * *
Пісня "Немов птахи" присвячена українцям, які через війну покинули рідну країну і вимушені шукаюти долі за кордоном.
Сюжет композиції нагадує короткометражний фільм в якому зображена історія двох - його і її, які випадково зустрілись в підземці американського міста Вашингтон. Це образ долі багатьох українців, які подібно птахам, стрибаючи з гілки на гілку підземки далекого від дому міста, бережуть надію та мріють про повернення у рідні краї, на рідну землю.